Неділя, 22.09.2019, 08:48
Вітаю Вас Гість | RSS
                                                                                                                                                                                     
                                   

Категорії розділу
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідів: 58
Статистика












Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Національна дитяча
«гаряча лінія»

Наша історія

Опорний  навчальний заклад

Іванівський навчально-виховний комплекс

«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок»

09724, Київська область, Богуславський р-н, с. Іванівка, вул. Центральна,192а

тел.(04561) 34-3-30

Директор - Глазко Лариса Миколаївна

Історія освіти

в селі Іванівка Богуславського району Київської області


    Ще у 1805 році вийшов царський указ про відкриття в містах і селах училищ при церквах, але створені вони були не скрізь, та й заняття в них проводилися не регулярно, у вільний час вчителя. У 1836-37 роках Синод видав розпорядження такого самого змісту, вимагаючи певної якості викладання. Справа зрушилася лише після того, як у 1859 році за ініціативи настоятиля церкви Приображенія Господнього і законовчителя  Білоцерківської гімназії о. Петра Лебединцева було засновано церковнопарафіяльну школу. 31 серпня 1859 року метрополит Іседор видав розпорядження «щоб у всіх містах і селах, де не має шкіл вони були відкриті у будинках священників, якщо не буде інших приміщень». 

    Осередком духовного та громадського життя Янівки та Ново-Олексіївки був стародавній Свято-Михайлівський храм. Настоятелем цього храму о. Михайлом Дашкевичем протягом 1860-1861 рр. було засновано церковнопарафіяльну школу, котра майже шість десятиліть була єдиним навчальним закладом для цих двох сіл.

Одночасно в ній навчалося 60-70 дітей різного віку, хоч основна маса учнів мала по 10-11 років. Дівчатка теж ходили в школу. Але їх навчалося в 2-3 рази менше хлопчиків. 

    Фундатором янівської школи і до цього мав чимало заслуг, за які був нагороджений набедреником, скуфією, письмовим благословенням Священного Синоду РПЦ. А з відкриттям школи заслужений пастир був нагороджений ще й високою державною відзнакою – орденом св. Анни ІІІ ступеня. Священик мав чималий досвід у вихованні та навчанні дітей – в його сім’ї виховувалося шестеро нащадків.

    Серед інших наставників іванівської школи слід відзначити о. Аристарха Павловича Подгородецького, що відав школою з 1892 року до радянського часу – тобто, щонайменше протягом чверті століття. Він був потомственним дворянином, але обрав собі роботу на освітній ниві – три роки пропрацював вчителем на Черкащині. У 1891 р. молодий педагог стає священиком і наступного року приїздить до Іванівки. Незважаючи на чималу родину (дружина і п’ятеро дітей), священик активно працює в школі. Документи зберегли нечисленні уривки з його діяльності: « В 1900 г. перестоено школьное здание. В 1911 г. школьное здание застраховано в синодальном страховом обществе в сумне 1500руб.».  Плідна діяльність директора іванівської школи спонукала єпархіальну владу призначити молодого наставника членом Канівського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради. (Під керівництвом цього колегіального органу перебувало понад сотню навчальних парафіяльних закладів). За діяльність по поширенню грамоти серед населення священик мав чимало нагород, серед яких виділялися нагороди з далекого Санкт-Петербурга – золотий нагрудний хрест та подарункове видання «Біблії» від імені Священного Синоду РПЦ.

     У перші десятиліття свого існування іванівська школа розташовувалася в двох будинках. Очевидно, це було не дуже зручно і тому миряни вирішили вступити в індустріальне ХХ ст. з новою школою. Вони в 1900 р. капітально перебудували старе шкільне приміщення, а в 1909 році до нього було ще й здійснено прибудову.

    У плані матеріального забезпечення школи миряни двох сіл парафії уклали угоду щодо щорічного асигнування на потреби школи по 50 крб. згодом стали платити щомісячну заробітну плату вчителеві, котра складала 8 крб. на місяць. Станом на 1909 р. миряни виділяли школі 130 крб. на річне утримання, а в 1914 р. ця сума складала вже 170 крб. Збільшувалося не лише утримання, але й число учнів – в 1862 р. до школи ходило 30 хлопчиків та 13 дівчаток, а в 1914 році їх було відповідно 101 та 59 осіб.

    У більшості шкіл дореволюційного періоду на освіту дітей бідняків ніякої уваги ніхто не звертав. Тому організовувались двохкласні церковно-приходські школи, де навчанням займались піп та дяк. То ж в нашому селі була школа на 2 класні кімнати, між якими були багатоскладальні дерев’яні двері, які можна було відкривати на 2 половини і утворювався один зал. Була маленька учительська і квартира директора. Дах був пофарбований у зелений колір, і тому вона одержала назву «зелена».

    Після революції уряд звернув увагу на навчання дітей. Була створена початкова школа з 4 класами, яка проіснувала до 1930 року. В інших селах почали переходити до семирічної освіти, а у Іванівці не було для цього приміщень. Тому було вирішено переобладнати приміщення попової хати (вирядили попа) на класні кімнати. Таким чином, одержали ще 4 класні кімнати. Цю школу було названо «червоною», бо дах був пофарбований у червоний колір. Шість класних кімнат давали можливість відкривати 7-річну школу, що було й зроблено в 1930-1931 навчальному році. Перший випуск учнів 7 класу був у 1932-1933 навч. році. Серед них були учні Процан Т.К., Дерій П.Я., Татієнко Х.С., Романченко М.К. Заїменко М.Т. та інші. В 1933 році директором був Кравченко Олесь Кіндратович, який викладав історію та суспільствознавство. Книг не було, давали на ланки по 1 книзі. Писали конспекти на шпалері і так вчили уроки. У цей час вчителював Татієнко Пилип Семенович. Він викладав математику. Ставив дітям ¼…

   У 30-ті роки XX ст. потяг до освіти був величезний. Зростали і вимоги до якості освіти. Постало питання про відкриття середньої школи. Та для цього знову необхідні були додаткові приміщення. Вирішено розібрати церковну будівлю і з отриманого матеріалу збудувати новий корпус школи. Значна частина жителів села була проти цього. Актив села та районне керівництво настояло на своєму. Будівництво «нової школи», як назвали цей шкільний корпус, затяглося до 1939 року.

   Та жорстока радянська реальність 30-х років вривалася і до школи. Восени 1936 року заарештований директор школи Сиволап Іван Петрович, а його дружину, теж вчительку, з дитиною на руках вигнали з роботи та учительської квартири. В 1937 році заарештовані вчителі Якубенко Андрій Якимович та Марушевський Степан Миколайович. Мабуть, лише передчасна смерть від туберкульозу врятувала від арешту вчителя історії Саєнка Якова Степановича. 

   У 1939-1940 н.р. в Іванівці в новому приміщенні почав працювати 8 клас середньої школи. Сім стандартних приміщень і 2 кабінети (учительська і кабінет директора) цілком розв’язали     питання з приміщенням. Та недовго раділи школярі. Ще один довоєнний рік провчились учні в 9 класі. У цей час директором був Копчун Іван Данилович, його забрали у 1940 році в армію, а директором призначили Саєнка Якова Степановича (викладав історію). У цей час працювали Підвальний Дмитро Піфанович, Якубенко Андрій Якимович, Затулій Михайло Данилович, Бікарська Броніслава Карлівна. 22 травня 1941 року Саєнко Я.С. помер від туберкульозу, похований на центральному кладовищі. В 1939 році фізруком, піонервожатим був Федоренко Іван Іванович.  Директора школи Тарана Саву Євтуховича призвали в діючу армію. Він загинув під селом Олексіївкою. 

    А потім почалася Велика Вітчизняна війна... Чорні полчища посунули на нашу країну. В серпні 1941 року прибули «фашистські гості» в наше село й почали наводити свої порядки. Почались чорні дні німецької окупації.

    8 лютого 1944 року Іванівка була звільнена від фашистів. І зразу ж почали ремонтувати школу, щоб якнайшвидше почалося навчання. А класні кімнати були порожні. Не було ні парт, ні столів. Батьки у кожну кімнату зробили по 2-3 довгих столи, за які сідало 6-7 учнів, поставили лави для сидіння. Вікна позабивали бляхою, середні вікна замурували цеглою і тільки в кожному вікні, як зірочки, світили 4 шибки. У таких умовах 1 березня 1944 року почалося навчання.  Першим післявоєнним  директором призначили Татієнка Пилипа Семеновича. Завучем – Чуприну А.Г. Вчителями були Босенко М.К., Кияниця О.І., Чуприна Н.Й., Босенко Г.К., Романченко Г.К., Дригайло С.К., Сікаленко Т.П. Учні з великою охотою взялися за навчання, адже майже три роки вони не навчалися. У класах були переростки. Зошитів не було. Писали на клаптиках з паперових мішків. Вчителі молодших класів самі робили сторінки з букварів і роздавали учням додому, по яких вони вдома вчилися читати. Бажання вчитися в учнів було велике. У класі майже всі учні вчилися на «5» і «4», рідко в кого було «З». Влітку вчителі разом із учнями заготовляли в лісі паливо, ремонтували школу.

    Директорами Іванівської школи були з 1946 по 1948 рік – директор Устименко Я.Я., з 1948 по 1951 - Покотило Федір Йосипович, з 1951 по 1956 - Барабохін С.М.

    Кількість учнів післявоєнних років народження збільшувалась. Ті 11 класних кімнат не могли помістити всіх учнів. Тому виникла необхідність добудувати ще будинок школи на 6 кімнат. Це почали робити біля колишнього заготпункту. Фундамент заклали колгоспні спеціалісти, а траншеї копали хлопці старших класів. Цеглу діставали у Білій Церкві. Там із одного цементних заводів машинами вивозили на станцію і грузили на платформи. Платформи ці привозили на станцію «Таганча», тут перевантажували на машини і перевозили для будівництва. Погрузку і перевезення здійснювали учні та вчителі. Кладку стін устигли зробити по вікна. Але тодішній правитель М.С.Хрущов своєю кукурудзою довів колгоспи до такого стану, що не було за що добудовувати це приміщення. Сліди цієї будови видно ще й зараз.

     Виникла потреба різко міняти план будівництва. Через райвно привезли до Іванівки три «фінських» будинки і зобов’язали негайно скласти і здати в експлуатацію. Такого термінового завдання не доводилось виконувати. Вчителі та спеціалісти з колгоспу склали каркас, обвили сухою штукатуркою, змонтували водяне опалення, а ззовні – обклали цеглою. Вийшло три класні кімнати. Світлі, зимою дуже теплі, але трохи низькі. Ці класні кімнати значно допомогли в розміщенні учнів. Всі ці будівельні роботи лягли на плечі директора Татієнка Івана Семеновича, який працював на цій посаді з 1959 по 1962 рік. Разом з тим початкова школа, що на Сівачі стала аварійною. Тому і там потрібно було будувати нове приміщення для школи. Колгоспні спеціалісти заклали фундамент і вивели цегляні стовпчики, а тоді всі вчителі топтали глину в цих проміжках. Та потік учнів збільшувався. До нашої школи пішли учні з навколишніх сіл: Михайлівки, Олексіївки, Павлівки, Пішок, Миколаївки, Біївець, Вільхівця, Яхнів та інших. Середніх класів набиралось не тільки на 2 комплекти, а й по 3, навіть і по 4 паралельних класів. Старших класів в основному було по 2.

   Крім цього потрібно було виконувати програму з політехнічного та виробничого навчання. Працю в майстернях по дереву та металу прийшлося організовувати в колишніх учительських квартирах, що були в директорському будинку (знаходився він біля будинку Петренко Г.Р.). А для класу виробничого навчання побудували окреме приміщення (там, де був шкільний гараж). Там були розміщені деталі та вузли 3 тракторів, а також 3 трактори на ходу. Учні набували спеціальності механізаторів широкого профілю. З виробничого навчання дівчата вивчали швейну справу. Для цього було придбано 10 швейних машин. Частина дівчат набували професію продавців для сільських магазинів (викл. Заляшко A.A. з райсоюзу). Молодші учні вивчали домоводство. При школі були навчально-дослідні ділянки площею 1,7 га, організовано навчально-виробничу бригаду. Широке поле діяльності для учнів було колгоспне поле, тракторні бригади з різними машинами і механізмами. Учні в потрібні моменти допомагали колгоспному господарству на різних роботах.

   Наступний директор Лисенко Павло Микитович (1962-1965рр). Крім основної директорської роботи домігся коштів, щоб придбати цегли і обкласти цеглою основний будинок школи.

    Найбільш ініціативний і енергійний був директор Шкорина Леонід Іванович (1965-1969рр.), який переконував усіх і всюди про те, що потрібно не добудовувати окремі шкільні халупи, а побудувати одне приміщення школи, в якій розмістилися б всі учні з необхідними кабінетами. Особливо довелося переконувати правління колгоспу та загальні збори колгоспників, за гроші яких потрібно було будувати школу. Проектна документація була виготовлена. Та справа повернулася так, що Шкорина Л.І. залишив директорування в Іванівці і переїхав працювати в рідне село Хохітву, де жили його батьки і звільнилося місце директора в місцевій школі. За будівництво прийшлося знову братися призначеному Татієнку Івану Семеновичу (1969 -1971рр).

    Нарешті авторитетна комісія із спеціалістів прибула, щоб зробити прив’язку плану школи до будівельного майданчика. Після дуже точних вимірювань з’явились кілочки, що позначили контур майбутньої школи. За будівництво взялася організація «Агробуд» МБО директором якої був Мурашко Анатолій Михайлович. Безпосереднім виконавцем будівництва був головний інженер Тимошенко Олександр Трохимович. І лише в 1970 році за кошти місцевого колгоспу звели двохповерхову школу.

    Із 1971 по 1982 рік директором була Конюшок Віра Іванівна, з 1982 по 2002 рік – Новіцький Іван Олександрович, з 2002 року по сьогодні директором працює Глазко Лариса Миколаївна.

   У 2004 році Іванівська загальноосвітня школа була реорганізована в Іванівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І- III ступенів – дитячий садок». У 2013 році відкрито другу групу дитячого садка. В секторі початкової школи було виділено приміщення для ігрової, учбової та спальної кімнат. І сьогодні садочок відвідують 48 дітей.

    У 2016-2017 н.р. Іванівський НВК було реорганізовано у опорний навчальний заклад. Кількість працівників, які працюють у Іванівському НВК – 26. 3 них мають основну роботу – 24, враховуючи 3 вихователів дитячого садка. Відповідно до освітнього рівня – 18 педагогів мають вищу освіту, 8 – середню спеціальну освіту.

    За результатами атестації педагогічних працівників 10 вчителів мають кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», 4 – кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», 1 – кваліфікаційну категорію «спеціаліст другої категорії», 11 – кваліфікаційну категорію «спеціаліст». 21 вчитель працює у Вільхівецькій філії.

    Нині колектив Іванівського НВК успішно працює над проблемою «Від сучасних технологій освіти через педагогічну майстерність учителя до формування особистості учня та підготовки його до життя в сучасних умовах». Виховний процес у НВК – на шляху творчого пошуку: впровадження нової форми співпраці «Школа–родина».

    Зусилля всіх працівників НВК спрямовані на створення атмосфери співробітництва, взаємодопомоги, прояву ініціативи, творчого підходу, самостійності в роботі як учителів, так і учнів.

 

 

Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Корисні посилання